Тишком-нишком, чапи-чапи, в капелюхах, як гриби, гноми шастають ногами,— чапи-чапи, — сніг рипить… Йдуть вони один за одним, невдоволено сопуть, сварять зорі, сніг, погоду, і котів, і довгу путь. Дуже добрий то народик. Просто в них така вже мода: Добре вихований гном мусить буть буркотуном. Звісно, їм таки не з медом. Ніч. Коти. Ще й мерзнуть вуха. Червоніють між заметів чудернацькі капелюхи. У торбинках гноми ті носять сонне конфетті. Лиш сипнуть в шибки віконні — дітям сняться сни казкові. В них носи — смішні, червоні, і хода у них чудна. Але ти не смійся, доню, як побачиш їх з вікна. То для них — страшна образа. Пробурмочуть: — Що за смішки!. І, розсерджені, одразу перетворяться на шишки. Тишком-нишком, тишком-нишком…