Сонце вже похиле й смутнувате. Вже донизу сонечко росте. Вже йому не треба нахилятись, щоб у щічки цілувать дітей. Облетіли клени і каштани. А сніжок у хмарі забаривсь. Де ти, сніг? Давно позамітали двірники бульвари і двори. Полягали спати водограї. Спить калюжка і малий струмок. Вже не можна пити воду з крана і не можна їсти ескімо. В синьому морозному світанні розгорілись теплі вікна шкіл. Мама з шафи валянці дістала і зимові теплі кожушки. А синок одягся й засмутився, що зробився кожушок малий. «Він, мабуть, навмисне вкоротився. Він, мабуть, не хоче бути мій. Він такий зробився невеличкий, щоб втекти від мене до сестрички…» А коли до школи йшов хлопчина, перший сніг зустрів він. І сказав: — Здрастуй, сніг! Який ти молодчина, що прийшов. Я так тебе чекав! Дзеленчали дзвоники у школах, радісно горіли ліхтарі. І такий був теплий, загадковий, новорічний настрій у вітрин.