Туки-таки… По кімнаті ходять ходики окаті. Туки-таки, туки-так — біга стрілка золота. В тій хатинці із металу проживає Калатало, і товчеться, і кахика — туки-таки, туки-тики. І сказала Киця: — Няв! Я не витерплю ні дня. Утечу я на край світу. В коридорі буду жити! — Навіть Лампа прошептала: — Майте совість, Калатало! — І сказав Буфет поважний: — Ви до інших неуважний! Відпочиньте! Сядьте! Станьте! Хоч на хвильку! Хоч на мить! — І зітхає Калатало: — Вам мене не зрозуміть… Туки-таки!.. Для людей я вистукую години. Я кажу їм: — Час іде. Не забудь про це, людино! Час минає, час мина. Поспішай! Потрібно встигнуть за життя усе пізнать, всі шляхи, ремесла, книги, і природу, і людей… Не марнуй хвилин безцінних! Час минає, час іде невмолимо, безупинно… Мій школярику, спіши! Вчись у тата, вчись у мами. Треба встигнуть залишить по собі хорошу пам’ять. Добру славу, добрий слід, добре діло на землі! — Стрілка бігає по колу. Туки-таки! Вже пора… Туки-таки! Час до школи! І — ні пуха ні пера…