Одягаю вечір на чоло Голубим гранчастим лазуритом, І cміюсь, і легко йду селом В матіолове, пахуче жито. Де ж воно, моє сумне вікно? Вже стомилась кликать і чекать, Тінями гаптована давно, Фіранкова трепетна рука. Я шукаю синьо-золотий Розсип іcкоp — папороті квіт. Де ж воно, моє вікно, і ти, Скарбе мій, захований од світу? Я шукаю… І буйнує хміль Запахом купальської півночі. І зірок блискуча заметіль, І моя засмучена жіночість…