Коли чорнюща ніч настала, коли й Сова вже задрімала, згасивши електричний зір — мишва нечутно вийшла з нір і оточила Капітана. А Кіт промуркотів з дивана: — Яке це варварство, їй-право, ці війни, галас, суєта! Ні-ні, криваві ці забави не для порядного Кота. Нехай воюють, хай вмирають,— я Кіт. Моя подушка скраю!..— А Капітан у вражий стан влетів, як грізний ураган. Один супроти всіх, як лев, відважно бився він. Але якби ж хоч трішки світла, світла! У темряві яка там битва! Вже обезсилів Капітан. А в шибці все ще не світа. Хто порятує? Хто поможе? І раптом… дзвінко, переможно засяяла вогнями ніч. І гострі бджілки вогняні, як з неба, на мишву упали, гули, жалили, обпікали. І розбігалась ледь жива од страху капосна мишва. — Та хто ж ви такі? Зірочки? Світлячки? Як світяться ваші гарячі крилятка! — О ні, ми звичайні собі сірнички з країни Кухляндії, з міста Шухлядки.— Послухай уважно, малюк, і збагни ту пісеньку, котру співають вони.