Сусід мій, маленький оранжевий поні, ростив деревце на блакитнім балконі. Щодня достигали на нім мандаринки — оранжеві кулі в пахучих шкоринках. І кожного ранку оранжевий поні своє деревце поливав на балконі. І кожного вечора їв мандаринки — оранжеві кулі в пахучих шкоринках. Та якось вночі під блакитним балконом проходив зі скрипкою крихітний коник. Він грав серенаду про море і пальми, про білі вітрила, про край чужодальний. Пройшов. А за ним, одягнувши хустинку, втекло деревце в золотих мандаринках. Оранжевий поні пішов їх шукати і вже не вернувся ніколи до хати. Мені залишився оранжевий спомин про ті мандаринки, про доброго поні. Частенько стою під блакитним балконом. Невже не вернуться ніколи-ніколи?!