Жила сосна, росла сосна. Турбот не відала вона. Над нею, срібні і легкі, горіли радісно зірки. Зіркам позаздрила сосна, і сумно мовила вона: — Отак би жить! І так вмирать! Летіть, палати і згорять! Від тої мудрої сосни родились ми, її сини, легкі, крилаті сірники,— ми дуже схожі на зірки. Хай крильця наші палахтять — од них світлішає життя. Хай смертні ми, і я, і ти — безсмертний наш вогонь святий. Хай догоряємо дотла — безсмертна радість од тепла, безсмертний пломінь доброти, а в нім безсмертні я і ти!