Так смолоскипно виграйнуло сонце Тривожним гроном форм і кольорів, І зачаровано між травами побрів Маленький сад, пашіючи долоньками. Освітлений, наляканий до тиші Оцим пахучим лементом краси, Завмер. І тільки білий дзвін осик Снується павутинням: Спиш — не спиш? Ти спиш — не спиш? Схвильований комиш Вгинається в очей пелюсткопад. Сама не знаю. Гаюсь, Граюсь в тишу. Маленький сад. Я дуже тихий сад. До непомітного. Якому серцю чутно, Як в тишу цю, обламуючи гілля, Летять птахи, в страху, в червонокрилі І гомоном наповнюють вселюдним Мої налякані і вже доспілі очі? Роззавірюшилось… Гітар бузковий лад, Рвонув берези. На порозі ночі Завмер і слухає себе маленький сад.