Стояла тиха осінь на землі… А я живу. В тінях і плямах сонячних… Прикривши віями очей хмільнистий крик, Я бачу буйножовті вальси соняхів Крізь голубу опущеність повік. І в біль доріг, розгублена, не смію Розкрить зіниць гарячі горизонти, Бо так заколисалося на віях Розморене, пухнасте сонце. Душі моєї сокорина рань Змиває груди в сонячному громі. І вже нема ні стежок, ні терзань — Лиш соняхи і ця щаслива втома… Вечірня втома мідяних долонь, Що цілий день в серпневій заметілі Співали долю тихих оболонь, Співали працю — смуглі гімни тілa. І потекла зелена річка гону В поснулі заводі бездонних рук. А сонце обіперлося червоно На плечі луків. Погасла дня темно-вишнева грань… Лиш вальси хмар і жовтуватий спомин. І вже нема ні втіх, ані терзань — Лиш соняхи і ця щаслива втома.