– Дум-дзум-дзум! – дзвенить сопілка в тихій ранішній імлі: це прокинулася бджілка на дубочку у дуплі. Із дупла, немов із хатки, вилітають волохатки, вилітає рій бджілок на зелений моріжок. Там блищить на сонці річка, там високий очерет, а на березі – травичка, а в квітках – солодкий мед. Кожна квітка так привітно розтуляє пелюстки, і летять на квітку з квітки заклопотані бджілки. Назбирають меду досить і додому все відносять, до клітинок-щільників, до личинок-малюків. – Дум-дзум-дзум! – немов сопілка пізно ввечері дзижчить. Це летить трудяща бджілка Після праці відпочить. А у лісі, у барлозі, у норі, де шумлять високі сосни угорі, де прудкі стрибають білки з верховіть, жив кудлатий, непривітливий ведмідь. От вилазить клишоногий уночі, та як піде без дороги у кущі, та до спілої малини добреде – аж оскома на старого нападе. Буркотить незадоволено ведмідь: – Чим би це мені солодким закусить? Десь недавно я прочув, що у бджілок солоденький та пахучий є медок. От по лісу я піду, піду, піду і бджілок обов’язково я знайду! Та почув це світлячок, непомітний черв’ячок. Він ліхтарик засвітив І комарика збудив: – Ой комаре, любий брате, треба бджіл порятувати, бо на них напасти хоче лютий велетень-ведмідь! І понісся серед ночі тонконогий молодець на узлісся, на дубочок без дороги, навпростець. – Бджоли, бджоли! Годі спати! Вилітайте геть із хати, бо на вас напасти хоче лютий велетень-ведмідь! Стурбувались волохатки, швидко вилетіли з хатки, і на гілку, на дубок сіла бджілка-ватажок: – Не тікати! Нас багато! Наші жала як голки! Треба хатку боронити, бо загинуть наші діти і медові щільники! А вже ворог посувається вперед. Чути – шорох пробігає між дерев… Чути хрускіт під вагою підошов – це ведмедище до дуба підійшов. Ось підходить волохатий та старий, ось підводить хижу пащу догори, ось він лізе по дуплистому дубку: – Зараз, зараз покуштую я медку! Тут бджілки усі до зброї: – Дзум-дзум-дзум! — Як знялися цілим роєм: – Дзум-дзум-дзум! Задзвеніли, задзижчали на весь ліс, і вп’ялися гострі жала звірю в ніс! Не дають ведмедю бджоли відпочити ні на мить. Покотився аж додолу переляканий ведмідь… Ну, й було ж тут реву, реву, як тікав він до нори, навіть білки на деревах реготалися згори. Втік злодюга до барлогу, а комарик на весь ліс про бджолину перемогу звістку радісну розніс. І в дуплі радіють бджоли: – Дум-дзум-дзум! – лунає спів, – Не злякаємось ніколи найлютіших ворогів. Всі ми дружні, всі сестрички. Кожна бджілка невеличка, та в великому рою всі ми дужі, одностайні і гуртом усіх, звичайно, переможемо в бою!