Взяла соломинку маленька Маринка, в намилену воду вмочила кінець, а потім дмухнула в оту соломинку, і бульбашку мильну поніс вітерець. Виблискує бульбашка справа і зліва, її вітерець у повітрі несе. — Я бульбашка мильна, мінлива, грайлива, я легша за все і ясніша за все. Від мене, дивіться, і сонце ясниться, у мене прозорі опуклі боки, в них небо синіє, трава зеленіє і різними барвами квітнуть квітки! Спустилася бульбашка в сад на травицю, сидить, коливається й далі веде: —Я бульбашка мильна, дивіться, дивіться! Не знайдете кращих ніколи й ніде! На бульбашку з подивом дивляться квіти, і навіть троянда — окраса садка — зітхає собі: — Ніде правдоньки діти, я, може, і гарна, та все ж не така! На бульбашку заздрісно коситься бабка, і якось їй боязко йти у танок. А біла, як пух, соромлива кульбабка аж зовсім сховалась за довгий листок. Принишкли, замовкли веселі комашки, що досі дзижчали, танок ведучи. Зирнула з гнізда зацікавлена пташка, на раду зібрались жуки-рогачі. І тільки метелик, джиґунчик веселий, кружляє навколо таким молодцем, то справа, то зліва, і враз жартівливо до бульбашки злегка торкнувся крильцем. Торкнувся і бачить: немає нікого! — Та де ж ця красуня прозора, як скло?— Не стерпіла бульбашка дотику того — і лопнула, зникла, немов не було!.. І знов у садочку дзижчать комашинки, і бабка літає, й троянда цвіте, і пташка співає, і жвава Маринка із квітів барвистих віночок плете.