Очеретяна хатина біля річечки була, і жила у ній родина не велика, не мала: жабка-дід і жабка-бабка, мама-жабка, тато-жабка і веселе маленя жабенятко-жабеня. Так би жити й поживати, та чомусь одного дня почала вередувати дружна жаб’яча сім’я. – Тут вода занадто чиста! – Комарі якісь дрібні! – На лататті ніде й сісти!– буркотіли цілі дні жабка-дід і жабка-бабка, мама-жабка, тато-жабка і веселе маленя жабенятко-жабеня. Десь вони почули мову про якийсь недальній край: там калюжа є чудова, а навколо – справжній рай! Що ж тут думати-гадати?! Швидко все забрали з хати, в хуру коника впрягли, хто що може потягли. Йдуть і йдуть… Стомились дуже, та скінчилась довга путь: ось нарешті й та калюжа! Оселилися й живуть: жабка-дід і жабка-бабка, мама-жабка, тато-жабка і веселе маленя жабенятко-жабеня. Ще до осені далеко, час минає спроквола. Тільки враз жахлива спека дошкуляти почала. Стала сохнути калюжа, менша й меншає щодня… Гірко плачеться і тужить бідна жаб’яча сім’я: жабка-дід і жабка-бабка, мама-жабка, тато-жабка і веселе маленя жабенятко-жабеня. – Ой, рятуйте! Ми загинем! Що робити без води? Й надала ж лиха година переїхати сюди! Геть звідсіль!.. – І в тую ж нічку, тільки спека уляглась, швидше знов на рідну річку вся сімейка потяглась: жабка-дід і жабка-бабка, мама-жабка, тато-жабка і веселе маленя жабенятко-жабеня. Цілу ніч ішли невпинно і на ранок прибрели в очеретяну хатину, де колись вони жили. Ранок весело іскриться, і комарики гудуть, і тепер нікуди звідси мандрувати вже не йдуть жабка-дід і жабка-бабка, мама-жабка, тато-жабка і веселе маленя жабенятко-жабеня.