Ось два грибки з-під колючок З’явилися в ліску. Один із них — це Маслючок В блискучім ковпачку, А другий — хоч маленький ще, — Та справжній Білий гриб! Ласкаве сонечко пече, Минає кілька діб,— Грибки міцнішають щодня, Тугі, як колобок. Вже кожен з них не маленя, А підліток – грибок. От раз почули два грибки — В траві під ялівцем Якісь заброди – слимаки Змовляються тихцем: Мовляв, де сосни та дуби — Для нас пожива є. Там оселилися гриби, І щогодини, щодоби Все більше їх стає… — Ходім негайно, позвемо Всіх родичів своїх, На рід грибний нападемо І переможем їх! Сказали так і подались Без зайвих балачок… Затрясся, мов з осики лист, Злякався Маслючок: — Біда! Ховаймось швидше, ох! Зариймось в колючки!… — Хіба ж лише для нас для двох Страшні ці хижаки?! Нам поспішати зараз слід У ліс, в найглибший глиб, І попередить весь наш рід! Промовив Білий гриб. — Не можу! Й ти не зможеш теж! — Маслюк заскиглив.— Ох! Ти ж на одній нозі впадеш! Ховайся краще в мох! І Маслючок під ковпачком Скандзюбився, приліг, Накрився глицею, листком І злякано застиг. Та Білий гриб відмовив: — Ні! Я все одно піду! Піду до нашої рідні І відведу біду! Зирнув навколо молодець І прутика знайшов, Зробив із нього костурець, Підперся — і пішов! Прямцем, між сосон і дубків Уперто — диб та диб!.. І от придибав до грибків Сміливий Білий гриб. Зняли грибочки плач та крик, Страшну почувши вість, — Спокійно! — мовив Боровик.— Ніхто ще нас не їсть! До вітерця звернувся він: — Лети, скажи пташкам — Нехай збирають свій загін І допоможуть нам! Тим часом військо слимаків Вже здалека повзе, Повзе між квітів і пеньків І все псує й гризе… Загін птахів не ждав, не спав — Полинув навмання, На ворогів, як хмара, впав І знищив їх до пня! Гриби зраділи! Кожен звав Героєм, молодцем Того, хто рід свій врятував, Підпершись костурцем. А Маслючок – страхополох Почув веселий крик І заховавсь ще глибше в мох, Бо сором дуже пік.