Біг струмок через лужок, Через воду — кладка. І прийшло на бережок Сіре козенятко. — Зараз,— каже,— перейду Я на той бік сміло! Та назустріч, на біду,— Козенятко біле. Ось на кладку тупотить Сіре з цього боку, А вже біле там стоїть І назад — ні кроку! Та й вузенька ж кладка ця, Розійтися ніде… Гей, піду спочатку я! Потім ти вже підеш! Відступи з дороги! Ні! Перше перейду я! Дай дорогу ти мені! — Друге вередує. Галас, крик на весь лужок Знявся над водою. Козенята на місток Кинулись обоє Й посередині містка Так стикнулись з ходу, Що обидва сторчака Полетіли в воду! — Ой, рятуйте! Потону! Ні за що вхопиться! По камінчиках, по дну Ковзають копитця… Невелика й глибина — Дно крізь хвильки видко, Та біжить вода ясна Дуже-дуже швидко. Раптом сіре як гукне: Не лякайся, брате! Я тебе, а ти мене Будемо тримати! Ухопилися вони Міцно той за того І з страшної бистрини Підвелись на ноги! Ось уже й на бережку Дружні козенятка, А про сварку на містку Вже нема і згадки!