На болоті біля річки, там, де вогко тхне теплом, ми знайшли кумедну птичку із пораненим крилом. Довгі ноги, сірі крила, на голівці чорний чуб. Погляда на нас несміло: — Ой, болить… не полечу!.. Що ж тут бідній пташці мучитись? Краще хай, у нас живе! І зостався в нас приручений, і одужав журавель. Завжди з нами був у забавках, з нами грався та гуляв. Полюбили ми журавлика, довгонога-журавля. Тільки осінь раптом вдарила, хмари в небі попливли, потяглися попід хмарами в край далекий журавлі. Потяглися понад кручами, понад простором степів… І журавлик наш приручений теж ізнявся й полетів!.. Прощавай, лети, журавлику, наш крилатий журавель! Повернись весною здалека, з теплих сонячних земель! Понад морем, де кораблики, понад спекою пустель повернись до нас, журавлику, наш крилатий журавель!