Стояла в лісі біла хатка Поміж дубів та ялівців, І там жили малі зайчатка — Аж вісім жвавих стрибунців. З братів найстарший був Стрибайчик, Меткий та чималий на зріст. А наймолодший, втішний зайчик, Був Побігайко Куций Хвіст. Такий веселий, дуже милий, Всіх бавив сміхом голосним, І всі брати його любили І піклувалися за ним. У хатці завжди гарно й чисто — Зайчата скрізь наводять лад: І стіл, і лави — все на місці, Ще й вісім ліжечок у ряд. * * * Був день осінній, непогідний, А в хаті, в тиші і теплі, Борщу поїсти в час обідній Зібрались зайчики малі. Стук-стук у двері!.. — Хто там? — Свинка! Блукаю в лісі цілий день… Промокла під дощем щетинка… Пустіть погрітися лишень! — Заходь, будь ласка! — 3 холоднечі Впустили зайчики Свиню. Вона зайшла, скоріш до печі, Сідає ближче до вогню, Ще й повела уважно писком І чує — борщ у казані… — А може, хоч маленьку миску Борщу насиплете й мені? — Будь ласка! Просим, люба госте! — Залізла Свинка враз на піл, Підсунулась до столу просто Й поклала ратиці на стіл. Схопила миску Свинка наша Та як почне усе трощить: І борщ, і галушки, і кашу, їсть — аж за вухами лящить! Зайчата дивляться тривожно, Як вмить зникає їх обід. А гостя каже: — Жити можна! Я вже наїлася як слід. Тепер би ще любенько й радо Лягти поспати в цей куток… Давайте ж ковдри й простирадла, Та ще й побільше подушок! — Беріть в усіх, та не в малого! – Насміливсь мовить старший брат. А Свинка як рикне на нього: — Давай негайно кожен шмат! І тут вона усі зайчачі І ковдри, й подушки стягла, Вляглась на припічку гарячім, Стулила очі й захропла. Стоять розгублені зайчата: — До чого ж це воно веде?.. — Невже ж терпіти та мовчати? І що нам їсти? Й спати де?! А Свинка враз розкрила очі Та як розсердиться й гукне: — Що за розмови серед ночі?! Геть з хати!.. Не будіть мене! Зайчата від цього страшила Скоріш у двері, за поріг!.. А дощ періщить що є сили, І вітрюган збиває з ніг. Мов потемнішав світ навколо!.. Заплакав навіть старший брат, А Побігайко плаче вголос, І сльози котяться, як град. Тремтять замерзлі зайченята — Невже ж загинуть привелось?! Коли це з хащі йде рогатий Господар лісу — дужий Лось. — Що тут,— питає,— з вами сталось? Розповідайте все як слід! — Та, бач, до нас Свиня забралась, Поїла зразу наш обід. Постелі відняла всі чисто… Прогнала нас під дощ, у двір!.. — Ех ви, нещасні, беззахисні! — Всміхнувся їм могутній звір. Та як зайшов до хати хвацько, Та як загримав на Свиню! Аж загуло в печі зненацька, Ще й іскри приснули з вогню! Свиня й прокинутись не встигла, Як покотилась геть у двір! Мерщій світ за очі забігла І не верталася з тих пір. А зайченята стали жити У теплій хатці, як колись. Та тільки знали, з ким дружити, Й нахаб нечемних стереглись!