Була собі хатиночка, навколо неї пліт. Жили в хатинці півничок і сірий кіт-воркіт. Кіт зрання та до вечора у лісі полював, а півник в хаті порався та квіти поливав. От якось вранці вирушив до лісу кіт-воркіт. Аж тут лисичка хитрая прибігла до воріт. Прибігла, облизалася гостреньким язичком та й почала виспівувать солодким годоском: — Ой півнику-когутику, який ти молодець! Голівка в тебе масляна, червоний гребінець. Нема ні в кого пір’ячка такої довжини… Ой вийди на подвір’ячко, ворота відчини! Сподобалися півнику привітливі слова, він за ворота виглянув: — А хто це там співа? Схопила лиска півника та й кинулась в байрак! Кричить і б’ється півничок, не вирветься ніяк. — Ой котику-воркотику, біжи сюди, біжи! Звільнитися від ворога мені допоможи! А кіт ще недалеко був, щодуху пострибав, нагнав хвостату злодійку і друга врятував. На другий день котові знов іти до лісу час. От він іде, а півнику дає такий наказ: — Гляди ж, мій любий братику, веди себе як слід. Усяким хижим злодіям не відчиняй воріт! Пішов до лісу кіт-воркіт, далеко десь бреде. А вже лисичка тут як тут і знов своє веде: — Ой півнику-когутику, який ти молодець! Яскраве в тебе пір’ячко, червоний гребінець. “Ой вийди із хатиночки, ворота відчини. Я дам тобі насіннячка ще й ягід-бузини! От півник тільки виглянув: — Хто ягоди приніс? — Схопила лиска півника та й кинулась у ліс! Щосили б’ється півничок, кричить на всі лади: — Ой котику-воркотику, біжи скоріш сюди! Примчав із лісу кіт-воркіт, хоч і далеко був, нагнав хвостату злодійку і півника здобув. На третій день збирається ізнов до лісу кіт та й каже: — Ти вже, півнику, не відчиняй воріт. А як не будеш слухатись, потрапиш у біду. Тебе вже я не визволю, бо я далеко йду! Лишився в хаті півничок, сидить, забився в кут. А вже лисичка хитрая ізнову тут як тут. — Ой півнику-когутику, який ти молодець! Яскраве в тебе пір’ячко, червоний гребінець. Ой вийди на подвір’ячко, ворота відчини. Прийшли співці з музиками з чужої сторони. Пісні співать збираються ще й ганці витинать. Без тебе, без когутика, не хочуть починать! От півник тільки виглянув: — Які ще там пісні? — Схопила лиска півника та й зникла в гущині. Хоч як не плакав півничок, а котик не почув, бо він у лісі темному далеко дуже був. Вертається увечері додому кіт-воркіт — нема в хатинці півника, пропав його і слід! — Ах ти ж, хвостата злодійко, ти знову тут була! Мого дружка єдиного до себе потягла… Не став він часу гаяти, не став він лити сліз, узяв мішок та шабельку й пішов собі у ліс. Приходить кіт на галяву і бачить: перед ним стоїть хатинка лисяча із ганком різьбляним. А ось дочка лисиччина — маленьке лисеня — з метеликами грається та жабок доганя. Підкрався кіт тихесенько, стрибнув що сили мав і враз дочку лисиччину за хвостик упіймав! В мішку дочка лисиччина пищить та верещить. Лисичка з хатки вибігла, побачила й кричить: — Ой котику-воркотику! Та де ж моя дочка?! — А ти навіщо, злодійко, взяла мого дружка? Віддай негайно півника,— оддам тобі дочку! — А півник, в хаті замкнений, кричить: — Ку-ку-рі-ку! Побачила тут лисонька, що спорити не слід, та й випустила півника, й дочку віддав їй кіт. От кіт-воркіт із півником вернулися назад. І знову у хатиночці настали мир і лад. Лисиця вже боялася приходити сюди. А півник жив із котиком і слухався завжди.