Вранці Лесик із воріт вийшов з свого двору. Жук біжить за ним услід, хвіст піднявши вгору. В небі крутиться сніжок, і летять сніжинки на ставок, на бережок, на стрімку стежинку. Лесь біжить до саночок та зручніш сідає. Жук без зайвих балачок теж в санки стрибає. Що ж, примощуйся, сиди, якщо ти хоробрий! Та гляди – не упади і тримайся добре! Відштовхнувся і помчав вниз під гірку Лесик… З переляку заскавчав бідолашний песик. Сани вирвались з-під ніг… – О, рятуйте! Гину!!! – І сторчма летить у сніг Жук у ту ж хвилину. На садочки, на двори пада сніг лапатий. Все спускаються з гори хлопчики й дівчата. А Жучок на дітвору й глянути не сміє. – Хто таку придумав гру – я не розумію! І ніякого добра з неї я не бачу… Може, це й хороша гра, тільки не собача!