Якось вранці погуляти Вийшли в поле малюки. Глядь: санчата-гринджолята На горбочку край ріки! — От так забавка чудова Наготовлена для нас!— Ззаду вмить сідає Вова, А попереду Тарас. І мала сестричка Майя Примостилась до ладу: Посередині сідає, Щоб не впасти на ходу. Нумо в путь!.. І от щодуху Ґринджолята мчать униз. Кропива стоїть стіною, Та мороз щипа за ніс. І ріка, й горбок позаду — Не спиняються санки! Вже за млою снігопаду Видно ліс віддалеки. І з низинки та в низинку, Крізь замети снігові, Повз засніжені ялинки Мчать санки немов живі! От і ліс! Стоять мовчазно В білих шатах дерева І навколо — блиск алмазний, Сон і тиша зимова. А санчата — попід віти Та й по лісі — навпростець! — Що за диво?— кажуть діти.— І чи скоро вже кінець!? Ще пробігли трохи далі, І санки спинились вмить. Глядь: ялинка, наче в залі, Серед галяви стоїть! Вся в прикрасах, у намисті Блискотить ялинка ця. Сяє зірка промениста На верхівці деревця. А навкруг — звіряток зграйки: Тут і білочки, й зайці, Сіроспинки, побігайки, Оленятка-стрибунці. І ведмедик — бурий пелех, І на соснах угорі Цілий гурт пташок веселих — Горобці та снігурі. Як побачили зайчата Вкрай здивованих дітей, Зразу кинулись стрічати І припрошувать гостей: — Просим, просимо ласкаво! Ми вас ждали цілий день. Нам без вас тут нецікаво: Ми ж не знаємо пісень! Вчіть скоріше нас співати Гарну пісеньку легку, Що співають всі малята У дитячому садку! Завели тут пісню дзвінко Майя, Вова і Тарас Та й пішли навкруг ялинки У веселий перепляс. А звірята всі — за ними! І таке розпочалось, Що, йдучи по лісі мимо, Зупинивсь рогатий лось. Зупинився, подивився Тишком-нишком з-за сосни: «Ох, і я б повеселився, Та злякаються ж вони!» В дружнім колі, в спільнім хорі Сміх та галас на весь ліс. А тим часом перші зорі В синім небі зайнялись. — Мабуть, годі вже гуляти! — Раптом вигукнув Тарас.— Хай чудесні ґринджолята Відвезуть додому нас! Залунали крики, звісно, Збились всі навкруг дітей. Кожна лапка щиро тисне Руку кожному з гостей. Розступилось дружне коло, Звився сніг з-під полозків, І помчали знов ґринджоли Швидше вітру малюків — Крізь замети величезні, Через поле, у село, До воріт примчали — й щезли, Мов нічого п не було!.. Полягали діти спатки На перинку пухову, І зосталась тільки згадка Про ялинку лісову.