Стрибала мавпочка Рірі По лісі на дозвіллі. Аж глядь — на пальмі угорі Висять горіхи спілі. Що довго думать? В туго ж мить, Залізши спритно вгору, На пальмі мавпа вже сидить І рве горіхи скоро. Зриває й кидає униз. Летять в траву горіхи, А їх багато! Цілий віз! Ото вже буде втіхи!.. Спустилась мавпа з висоти, Докупи все зібрала, Сплела два пальмові листи Й на них горіхи склала. Припасувала до ладу Та й підняла на плечі. А їй папуга Какаду Гукає не до речі: — Гай-гай, ти стільки не бери! Хіба ж тобі під силу?! — Та я,— відказує Рірі,— І ще й не таке б носила! Я заберу горіхи всі, Додому всі приставлю! Тобі, хоч скільки не проси, Нічого не зоставлю! От бачиш, я спокійно йду!— І мавпа крок за кроком Пішла собі… А Какаду Слідкує заздрим оком. Коли це враз один горіх Схитнувся, ворухнувся Та й покотився з пліч до ніг І десь в траві крутнувся. — Рятуйте!— скрикнула Рірі Й схопить його хотіла. Але за ним ще два чи три Додолу полетіли!.. Рірі не знає, що робить. — Лови! Держи! Ой, лихо! — Аж тут усі в єдину мить Розсипались горіхи! Та й покотились, як на сміх, Туди, де річка бігла, І попливли!.. І мавпа їх Здогнати вже не встигла. Іде, бреде назад Рірі, З невдачі сльози ллються, Та ще й папуги угорі Белькочуть і сміються.