1. Годі, діти, бігати, гратись у дворі! Час уже обідати нашій дітворі. Ми не гаєм часу марно — руки миєм дуже гарно, витираємо як слід і сідаєм за обід. Молодці в нас малюки: з’їли борщ і пиріжки, борщик зі сметанкою, коржики гречані, пиріжки з капустою, свіжі та рум’яні! Другу страву подали — руки вгору підвели: — Дайте нам добавки — м’яса та приправки! А на третє в нас — компот. І компот — одразу в рот! Забирайте тарілки! Все поїли малюки. Тільки Віточка мала сумно сіла край стола. Не схотіла борщику, не поїла коржику, і солодке — через силу, і добавки не просила. Нам із Вітою біда — і бліда вона й худа! 2. Стане Віта, як пушинка, як пушинка-порошинка. Сильний вітер як дмухне — зразу Віту дожене. Вітер плаття надимає, Віту вгору підіймає. Ой, летить вона, летить до найвищих верховіть! Доганяють віту діти, а навстріч пілот іде. — Ой, рятуйте нашу Віту! Наша Віта пропаде! — Понесло її над містом, кружить десь в височині, мов сухий, пожовклий листик, що зірвався восени. Тут пілот в літак сідає, швидко Віту переймає. — Що ж ти, дівчинко, така? Ти ж, як пір’ячко, легка! 3. Стали діти всі радіти: — Повернулась наша Віта! — А Вітуся каже їм: — Я тепер усе поїм! — З’їла борщик, з’їла кашку і компоту цілу чашку, цілу пляшку молока, не забула й пиріжка! Не впізнати нашу Віту, Віту невеличку: стане Віта рожевіти, наче полунична. Стане дужа наша Віта, зможе Віта все робити: буде бігать швидше всіх, кидать м’ячик вище всіх! А як в школу піде Віта — буде вчитись краще всіх!