Чорним оком дивиться печера В лісову ліянову межу. Я — струнка, вигиниста пантера Свій барліг невсипно стереже. Виходжу зарошаним камінням, Жовтозоро ріжу синю ніч, І леліє місячне проміння Оксамитним блиском на мені. Вигинаю чорнії рамена — Під ногами шурхом камінці… А весною билися за мене Молоді розпалені самці. Диких джунглів пахощі отруйні, Чорні спини, пазурі і кров… Розшайнулось пристрасно і буйно Весняне змагання за любов. Є закон — єдиний, невідхильний, А життя — безжалісно ясне: Має право жити тільки сильний, — Тільки сильний може взять мене. Жовтий зір мій синій присмерк ріже… Кожний добре знає власний шлях: Боротьба за волю і за їжу, Боротьба самиці за малят… Не вступити ворогу в печеру, Не пройти заказану межу, — Я — струнка, вигиниста пантера Свій барліг невсипно стережу.