Прийшов, як звір із нор пустелі, Я був, як єсть. І зрушив душі, стер оселі, Переорав степи веселі. І честь. І нашу честь… Зів’яли ранки нерозквітлі, Стікають кров’ю вечори… А де ж надії заповітні? Розлізлися, як воші, злидні, Вий вовком до зорі! Не сизі голуби блукали По небу голубім – Прийшли вовки, пришли шакали, Когось кляли, Когось шукали Крізь ніч і дим. Прийшли вовки. Прийшли шакали. Шниряли день і ніч… Кого вогнем, кого штирками. Чи хто залічить наші рани? А ніч – як сич. Прости синам, скорботна нене! Мовчи! Твій плач – мій біль. І рана, нене! Рана в мене, І лезо у грудях студене – Влучали звідусіль. А як на сході зазоріє, Прощай одчай степам! Десь там, десь там твої надії, Твій день на сході десь яріє, Твоє майбутнє – там!