І Біжить божевільна машина По степу… по степу… по степу… Пильно свердлить очима Пітьму сліпу. Захекано стане й затрубить: – Я йду-у-у!.. – І в поспіху губить клуби Диму-вогню на ходу. Летить. А в кожнім вагоні По двісті-триста рушниць, – То йдуть червоні На строну границь… Стануть, як мур, на кордоні, – А кожен – лицар, не хлоп! Попам’ятають барони Червоний Перекоп! ІІ В будці – чотириста сорок, Молодий вартовий на посту. Його черга – вівторок – Стояти там, на мосту. “Два роки – ні вістки з дому… Що там? Як там тепер? Сумно старій і старому, – Гадають: певне, помер…” Нагадує зміст газети, Що вчора читали йому: Погони та еполети Ворушаться десь у Криму. Їдуть туди ешелони – А кожен лицар – не хлоп! Попам’ятають барони Червоний Перекоп! За хвильку – перша година… Так нудно хвилини летять… Не швидко прибуде машина: О першій сорок і п’ять! ІІІ Посвист… Два силуети… Третій бігцем під міст… “Хто там? Куди йдете? Стій! Ані з міс – !” Рушницю до ока – І просто на них! “Варта… Буде морока…” – “Наганом! Збий його з ніг!” “Дурню! Буду стріляти! Геть зі шляху” – “Ач, насіння прокляте! Завзяте! Не знає страху!..” Вистріл. Бандит упертий – І руху не встиг зробить – На рельсах розпростертий Мертвий лежить. А другий кулькою влучив У груди і в праве плече… “Добити шкуру гадючу! Хай кров’ю, падло, стече!..” ІV Біжить божевільна машина. Вже недалеко й міст… А там – до неба очима – Бандит і комуніст. А там на лицарів волі Чигає певна смерть – На степу, на широкому полі… Ще півверсти… Що за причина?” – Гадає старий машиніст… Тормоз – і стала машина О першій сорок і шість. “Труп! І світла немає?” – “Нема вартових на посту?” – “Варта! Чорт його знає!” Ні слова на мосту. Виходять зі світлом з вагону, До трупа – з наганом лежить. І вмить командир загону Під міст залізниці біжить. “Міна! – кричить він звідти. – Я вийняв – ще б тільки мить… Та що це? Дайте світла! Тут ще один труп лежить”. То наш вартовий. Він міну Вийняти мав і не зміг – Приліз під міст на колінах І мертвий звалився з ніг. V Свисток! Задудніла машина. Через міст… І летить по степу, – Пильно свердлить очима Пітьму сліпу… Набито в кожнім вагоні – І кожний лицар – не хлоп… Попам’ятають барони Червоний Перекоп! А в першім службовім вагоні Лежить вартовий на мішку, Що в мостовій охороні Відбув останню чергу. ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS, 1924 р.