Гнуться високі тополі З вітром буйним до землі; Гнуться народи в неволі, Вічно блукають у млі. Не нарікають на долю Ані на себе самих; Ждуть на обіцяну волю, Може, натрапить до них. Ждуть… а століття минають, Гаснуть довжезні віки, Та воленьки їм не вертають Ліниві, погані роки… Ждуть, чи колись не загляне Сонечко волі й до них? Жудть на новенькі кайдани, Злиднів чекають нових… ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ДУМКИ”