Крила ночі світ закрили І закутали в туман… І собою оловили Ліс, село і довгий лан. Ніби в морі потонуло Небо, світ, цілий простір, А на небі спалахнуло Непроглядне стадо зір. А між тими зіроньками Місяць котиться блідий, Над полями, долинами Сипле засів золотий. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ДУМКИ”