Крила ночі світ закрили…

Крила ночі світ закрили
І закутали в туман…
І собою оловили
Ліс, село і довгий лан.

Ніби в морі потонуло
Небо, світ, цілий простір,
А на небі спалахнуло
Непроглядне стадо зір.

А між тими зіроньками
Місяць котиться блідий,
Над полями, долинами
Сипле засів золотий.

ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ДУМКИ”