І В вечірню, химерну годину, Як обрій гине в імлі, Не раз без руху застигну, І тужно стане мені. Згадаю зимовий вечір І фастівський вокзал, Здригнуться од холоду плечі, А в серце ввіп’ється жаль. І встане знову в уяві Той дев’ятнадцятий рік – Розправи, пожежі криваві І сотні мерців, калік… Тоді я зустрів на пероні Дівчину, просту таку… Вона, як ще були червоні, Служила в “Більшовику”. Наше далеке знайомство Недовгий тривало час, – Вона розмовляла просто І дзвінко сміялась не раз. Сьогодні знову під вечір Чогось пригадав її – До речі чи не до речі, Дозвольте вповісти мені. ІІ У Фастові на вокзалі Марійка з “Більшовика” Сиділа в третій залі, Чекала дзвінка. Не була вона більшовичка – Дівчина, просто така… Мізерна, невеличка… Коректорка з “Більшовика”. Вертала до Києва з дому, З Волині, із села, А в ногах відчувала втому, – З Житомира пішки йшла. На лівім боці звисала Торбинка, як у калік, – Шматочок хліба і сала Загорнуто в “Більшовик”. В залі блищали погони Денікінських сіпак, Обличчя п’яні, червоні, А очі – вовкулак. Марійка вийняла сало З торбинки і хліба шматок; Розклала і снідати стала, Доки не вдарить дзвінок. Враз за її плечима Гримнув підпилий крик – Один з офіцерського чина: “Ти відіш? Більшовик!” ІІІ В Фастові на семафорі Схитнувся маленький труп – Вітри, мов собаки хворі, Виють, в дротах гудуть. Бийте, вітри, телеграму Туди, в волинське село, Сповістіть рідню про драму, Де снігом труп занесло. Дзвоніть у світи червоні, Хай знають пригоду сумну, Хай прийдуть, як буйні коні, І розпорошать зиму. У Фастові, на вокзалі, Розітнувся третій дзвінок, – Потяг вирушив далі, А в ньому сотні жінок. Тільки одна Марійка Сама залишилась тут… Кров на замерзлих рейках, І на семафорі труп. ………………………………. Як їду до Білої Церкви І фастівський бачу вокзал, – Згадаю обличчя мертве, І в грудях загрузне жаль. ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS