Не слухають мене дзвінкії рими, Не мож акорду вивести зі струн; Розвіявсь спів дорогами пустими… Нема веселих дум!.. Прощай мене, високий Аполлоне, Що в землю я зарив святий талан! Не винен я, що в грудях жар холоне, Що в серці тисяч ран. Прости мені, небесная богине, Що я тебе ненароком завів! Не винен я, що бог у мені гине, Що нидіє мій спів… Нема на мені божої окраси, Я земний чоловік! Прости мені, оспіваний Парнасе, Що я від тебе втік! ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “В ТЕМРЯВІ”