Ранкове сонце – серце моє, – Дзеркальна глибінь тепла. З прозорим ранком воно встає… І гляньте! Імла втекла! Вам не чужа моя душа, – В ній плюскіт і ваших хвиль… Хоч вас обігнала її межа На сотні, тисячі миль. Убогі душі я збагачу Барвами ніжних фарб, Жербрацькі торби позолочу… Беріть мій світ, мій скарб! Скільки німих у вас пісень! Тільки торкнись! Поруш! Я буд грати і ніч, і день На арфах ваших душ. Я не стурбую спокійних дум Журбою своєї душі. Люблю ваш біль, люблю ваш сум, Як і радощі чужі. Хіба ж не сонце – серце моє? Душа – не прозора глибінь? В повітрі замки вона снує Над царством ваших терпінь. ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “РАНКОВЕ СОНЦЕ”, 1919.