Серце одчинене. Слухаю. А сум – вітчим – Присікався до серця гадюкою Причин. За мурами ворога-настрою Марно час мій ішов… Я вірив одному пастирю На ймення – любов. А він гармонійною зливою Сіяв на серце лік І з ноткою журливою Прорік: “Знай, що в кривавих подіях Направиться кривда стара, – Вся, що навколо – мелодія, Радісна гра. Дивися на все з любов’ю, Пізнай очима втіх! Бо ниткою шовковою Зв’язало усіх”. А там, у найдальнішому кутику, Ховався великий гнів – Не хотілося смутку, А вогнів. ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “РАНКОВЕ СОНЦЕ”, 1919.