Мохнаті зітхання дерев – Шелест, шурхіт, шум… А десь недалеко машини рев, Що розриває цей сум. У вершках кучерявого листя Губиться посвист, гнів – Веселий гудок машиніста… Вдарив по нервах і занімів. А до вокзалу – вісім верст По тонкій колії коліс… Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск, А далі – по-давньому – ліс. Тисячоліття поважний тон. Це вітер – античний поет – Грає на струнах струнких сос?он І грубих дубів – на стежці в степ. Чорні дупла ротів Позіхають – порожні, нудні… Сядеш на трухлому пні, Забудеш, чого ти хотів. А навколо – діди без надій, Інваліди понурі, Що забули, чи й були колись молоді, Чи тільки їм снилися бурі. А колись боротьба була й тут, Вихори рвали буйні чуби, Там лежав труп і тут був труп… Та пройшла вже доба боротьби! І зараз – задума… сум. Мов сонна, пульсує кров… Прокинеться трохи – і знову: Шелести, шорохи, шуми… ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1925 р.