Так любо, гарно так, чудово,
Немов навколо рай цвіте!
На волю рветься втішне слово,
Надії слово золоте.
Садки убрались рясно, красно,
А там пташок співучих рій
Стрічає співом сонце ясне
Піснями радості й надій.
Хмарки вгорі закам’яніли,
В пурпурнім сяєві стоять;
В траві росинки затремтіли,
Жемчужним полум’ям горять…
Горять маленькими огнями,
Дрібними іскрами блищать,
Дрижать, міняються красками,
Щезають знов, то знов горять.
Неначе в серденьку надії,
Зрадливі мрії молоді…
Їх блиск холодне серце гріє,
Підносить духа в тісноті.
В душі щезає сум турботний,
Надія в серці знов цвіте,
О гарний ранку, ранку злотний!
Весняне сонце золоте!
ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ХВИЛІ КОХАННЯ”
