Ти приходиш до мене щоночі В ту хвилину, як міцно я сплю, Зазираєш в заплакані очі І шепочеш: не плач… я люблю!.. Я слова твої чую душою І крізь сон усміхаюсь тобі, Твої очі горять надо мною В невимовній, глибокій журбі. Ти жагуче мене обнімаєш, В тих обіймах я млію вві сні, Поцілунками душу виймаєш, Вириваєш ти серце мені. Відкриваю заплакані очі… Навкруги – порожнеча німа. В тишині таємничої ночі Мого щастя нема як нема… ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”