Нечутно падають чотки часу, Як вічність молиться, Приймає жертовну красу, Як часточку од богомольця. За нас невтомно молиться час В небеснім притворі. Вічність пропустить колись і нас За обрії зоряні. Чекаю на чатах початку дня, Тепла і сонця. Я знаю: вродить моя цілина, Стодоли наповняться. Несу животворну, чарівну росу За двері притворені. Нечутно падають чотки часу На ниви неорані. Київ, 1919