Як затихнуть на серці печалі, Як замовкнуть примари мої, Розгортаються яснії далі Наді мною в святій вишині. І здається, що з мене сміються Лазурові простори небес, А легенькі хмаринки несуться Десь далеко, до царства чудес. І захоплене небом блакитним Забувається серце моє, І таким недотепним і блідним Моє горе безмежне стає.