* * * В п’яти немудрих дів євангельської притчі Взяла ти посох свій і свій мандрівний світоч. Весела і струнка, в вінку живих надій, Ступила ти на шлях на зловорожий свій. Ти ждала дивних див, героїв сутозлотих, А дні текли сумні, у ненастанних слотах, Без ранків соняшних, без героїчних дій. І згасли ранні сни, і догорів олій; По краплі розійшлось чуття твоє багате. На гордий дух лягли мандрівництво і втрати, І от — настав твій час, і в той святочний час Твій посох поламавсь і світоч твій погас.