Чи ж так синів цей степовий простір, Коли тут край вікна, в дідівській хаті Сидів старий у шовковім халаті І в далину глядів з округлих гір? Багато відмінилося з тих пір, Як відгули слова його крилаті: Мчать паротяги, і гудки горлаті Бентежать нині Ворскло й монастир. А город скніє в сні, турботі, сварах І скрізь по "пішоходах", по бульварах Викохує цупкий, глухий бур’ян; Ліниво славу давню зневажає І пам’ять кращого із громадян Шанує смітником Іванового гаю. 26.05.1927