В столиці світовій, на торжищі ідей, В музеях, портиках і в затінку алей Олександрійських муз нащадки і послідки, Вони роїлися, поети і піїтки, Ловили темний крок літературних мод, Сплітали для владик вінки нікчемних од І сперечалися — мирились і змагались. І був один куток, де їх невтомний галас Безсило замовкав: самотній кабінет, Де мудрий Арістарх, філолог і естет, Для нових поколінь, на глум зухвалій моді, Заглиблювався в текст Гомерових рапсодій. 3.04.1923