Спочинку кращого немає та й не треба! Високий літній день підвівся в ясне небо І вовну білих хмар тримає при землі. Папір пожолобивсь на довгому столі, На сонці жовтому, і сам поволі жовкне, І літнє шемрання спливає неумовкне З високих верховин зелених груш і лип. І враз вривається ритмічний рівний скрип, Немов розгойданий волячими рогами, Іде загатами, левадами, садами І золотим дощем прим’ятого стебла Б’є по сухих тинах півсонного села.