Цей сон на яві ніби бачив я: Нараз потухли шуми пароплавні, Лиш очерет, та ясновербні плавні, Та многовода дужа течія. Країно див загублена моя, Я знав тебе у дні щасливі, давні, — Та напосіли злидні непоправні, І я забув святе твоє ім’я. І ось тепер вечірньої години Не стало їх, тривог і мотанини, Відкрились знову "двері у стіні": Стих очерет, замшілі сплять колеса, І чаплі, знявшися на мілині, Перелітають золотисті плеса. 3.10.1934