Феацький квіте, серце Навсикає, Як промінь злотний на піску морськім. Перед тобою — вбогий пілігрім І море пурпурове і безкрає. Твій царський жест скликає бистру зграю Служниць, пойнятих острахом німим, І вроди й гідності струмистий німб Над чолом ніжним і дитячим сяє. А Одиссей стоїть, і сам не свій, Під чарами стрільчастих брів і вій, Ладен забути безліч мук і горя. Ясна й цілюща, мов жива роса, Рожевим сплеском Еллінського моря Йому сміється радісна краса.