Весною віє запашна кімната, Дзвенить розмова і парує чай. Віддайся їм і в серце не пускай Щемливих забобонів Полікрата. Коли душа спокоєм перейнята, Не згадуй: усьому настане край! Що кращий день нам упаде на пай, То тяжча ніч і зліша нам розплата. Втішаю серце… Але прикрих дум Не сходить попіл — як прогнати тлум Передчувань і всі страхи безсонні?.. Таж навіть сад за вікнами темнить Тремтячі вогники на оболоні І затіняє кожну ясну мить. 19.06.1931