Співав дід на крилосі тропарі й кондаки натхненно, як Мишуга, що вичаровував солодко Йонтка арію. Із трухлявих ґонтових бань сталевих хрестів антени висилали дідовий голос херувимам до раю. Тремтіла єдина зоря зеленим оком радіо, вливалися солов’ї і липи тріщали в ефірі. Зачарований Саваоф, завмерши за хмар балюстрадою, щонеділі святе дозвілля приносив діду в офіру. При місяці зачиняв паламар, як святий Петро, церкву, певний, що ніхто в світі краще заспівати не зміг би. Увечер дід перед золотим язичком люстерка з голови скидав і клав на дно скрині крисаню німбу.