У румовищах поміж череп’ям дзбанків, мечами і пряслами, що знаходимо щоденно, напіткали невідомої діви останки з начільником — золотою діадемою. Мовчить про її наймення віко саркофагу, літопис задвірками обійшов її дівоцтво. Замість весільної фати нап’яв фатум чорну намітку на ясні очі. Чи се не твоя, городе, суща подоба: поросло городище забуття дерном, лишилася дещиця слави по тобі, сливе діви золота діадема.