Були собі в парі у чорній хмарі грім і мара. Мара тільки хмуриться, а грім кулаком погрюкує. Бідні їхні діточки понасуплювалися. Викотився грім із хмари, хряснув дверима та як гарикне: — Прррощавайте! Піду прошаком по землі щастя питати. І загримів по крем’яній дорозі. Тільки його й чули.