Заслухалась зірка цвіркуна, вихилилась через віконце — хотіла ружечку кинути та й сама впала. Підібрав її лопух, думав, що світлячок. Сидить зірка на листкові, до неба високо, до землі чужинно. Ще й очі як у Дзвінки. — Як ти називаєшся? А вона: — А я цвіркуна слухала.