Ото круглий рік, як день, довідуємося, Микольцю, чи переставилася душечка (царство небесне), бо лише ми одні на цілу околицю кожному двигаєм хрест попереду процесій. Такий талан судився тутейшим причинним: тільки кілометр екстазу — від церкви до кладовища. А поза тим рятуємося блаженними очима від маленьких пилатів, що за нами свищуть. Крихітки від світу побираємо в простягнену долоню, але так турботами зародило рясно: бо хто нам хреста понесе в останню дорогу, коли більше не зможем топтати рясту.