Устав туман удосвіта, запряг сиві воли — та й почумакував у Крим по сіль. У степу наздогнало сонце, хоч би якась балочка — сховатися ніде. Пропав туман і сиві воли. Пере мряка на кладці вишиване хустя та й побивається: — Де той туман забарився? Солі ні крупинки, прісні мої сльози.