Нишком неначе досвідчений євнух тихо мов нота що спить у трубі по площині відображень непевних йшов я повзбіжно самому собі І невловимим чудовиськом Нессі спостерігав як тягнула свій хвіст виснаженість пасажирських експресів у експресивну наснаженість міст Рейки лискучі не перетинались бо ж є перетин ознака біди і світлофори лукаві не знались із відображеннями у воді Небо мов чорний собака спрокволу скиглило вітром та вічно глухі люди чвалали повздовж видноколу й небо збирало зірок реп’яхи Ранок здирав їх а перше проміння трощив у росах на зламу кутах йшов я по схрещенню світла і тіней квіти саджати на згаслих зірках.