Пропахнувши торішнім листям, вкриває ультрафіолет моє загублене князівство на найзабутішій з планет. Бузкові хмари видихає заслаблий вітер зорь крихких. Безгучно час перетерає залізні клямри брам важких. В степах зотліли хоругви… Піском розсипалися гори… Але серед розрив-трави блищить магічне коло. Ковзну я в нього у пітьмі і з цим полине рухом самотньо-гордий звук сурми руїн тріумфом. Бо знов до тебе, Давня Русь, я з чорнопростору вернувсь крізь галактичні таємниці. Промінням вишиті зіниці повільно обертаються: вертаємось, вертаємось…